Бідний балаган багатих акторів

З кожним днем до нас наближається фатальний день виборів. І стає зрозумілим той факт, що це битва не на життя, а на смерть. Але чому це вирішується на вершині айсберга, адже не вона пробила дно легендарного «Титаніка»?

Проте нашим героям здається, що систему пов’язаних між собою випадків, фактів, думок та вчинків, які свідчать про неминучий крах, можна якось обійти. Піар агенти цим, звичайно, користуються і заробляють чималі гроші, рекламодавці продають площі бігбордів – це воістину золота пора для дволиких, брехливих щурів, «які прогризають нам дно». Передвиборча компанія в Україні, це просто агресивний напад на громадянина, це депресивно-маніакальні обличчя кандидатів, що дивляться на нас зі своїх рекламних листівок. Найбільший парадокс є у тому, що при витраті мільйонів гривень, насправді ніхто не прагне виокремитись – поставити себе на місце виборця і зрозуміти чим можна його «купити».

Для розгляду візьмемо агітаційну рекламку Віктора Януковича. Таким піаром можна викликати лише співчуття до самого себе та ностальгію старшого покоління за радянським союзом. Класичні синьо-біло-чорні тони, психологічна атака відеороликів, утопічні обіцянки «я почую кожного» та фотографія за старим зразком добрих соціалістичних часів. Подібна реклама провокує байдужий погляд у кожного пересічного, навіть того, хто віддасть свій голос за цього кандидата на виборах.

Другим можливим переможцем (за прогнозами дорогих соціологів) є Юлія Тимошенко. Вона виокремилась на тлі своїх опонентів. Її піар менеджери дуже добре попрацювали і відробили гроші на совість. Проте перебір жертовності і акцентування на працьовитості не притаманне українцям, окрім того ця риса закладена у кожній середньостатистичній жінці на генетичному рівні. Ще одним піар ходом є така собі «сердечність». Здається, що Юлія Тимошенко захоплюється середньовіччям, адже характерне вбрання і монолітність «клану білих» змушує припустити варіант якогось ордену. Таким чином її рекламна агітація провокує двозначну реакцію, що є дуже важливим фактором для нашого суспільства. Адже негативна реакція – це теж реакція…

Що стосується інших кандидатів, то тут картина просто плачевна. Адже українці за своєю натурою, обирають між двома злами менше, а у даному випадку - тих кого вже знають і можуть передбачити їхні вчинки. Тому обличчя молодого і харизматичного Арсенія Яценюка, отримує малий відсоток підтримки. Окрім того, у його агітаційній програмі відбувся величезний збій. Адже реклама повинна говорити сама за себе, а кандидату №3 доводилось не один раз пояснювати концепцію фотознімків та лозунгів. Що тут можна сказати, окрім рядків із пісні Лайми Вайкулі: «балуйся, мальчик, балуйся!.. И не грусти пожалуйста, станиш и ты звездой ».

На сцені передвиборчої кампанії є також й інші актори. Зокрема це Олег Тягнибок, який відомий своєю агресією проти усіх. У кожному обличчі він вбачає зрадника, олігарха та прихованого агента КДБ. Що ж, пану Олегу доведеться довго «висіти» на рекламних щитах, щоб за нього віддали свій голос. Проте є й інший варіант у нашого «щирого» патріота – чекати поки його опоненти доведуть до істерії народ, і тоді у цьому хаосі Олег Тягнибок неодмінно отримає потрібний для його амбіцій відсоток голосів.

Проти правил часових обмежень вийшов на передвиборчий забіг і Сергій Тігіпко. Він зайняв позицію «сильного» кандидата. З притаманною чоловічою холоднокровністю та кулуарним домовленостями, «наша надія» роз’їжджає по Україні і розповідає про наболілі факти з життя нашого суспільства. Нічого нового ми не чуємо, а «залайожені» промови не провокують у людей такого почуття як довіра. Хоча на відміну від опонентів, які не мають часу писати книги, Сергій Тігіпко плідно працює на державний інтелект, збагачуючи його новими ідеями щодо перспектив процвітання нашої держави.

Також можна припустити, що на пост президента України буде балотуватись «сірий кардинал» нашої політик - Володимир Литвин. Що правда він дотримується публічної стриманості. А може це просто піар хід «вищого розуму»? Якщо минулих виборів, він запевняв, що «Україні потрібен Литвин», то цього року складається враження, що даний кандидат запрацювався і ще не задумувався про висування своєї кандидатури на пост президента … Хоча можливий варіант, що пан Володимир готує таємну зброю, заощаджуючи гроші на рекламі, адже офіційно передвиборча компанія ще не розпочалась.

На «забіг смерті» може претендувати ще багато охочих. Проте шансів у них нема. Так само як і у нашого «батька». Хтось може сказати, що це відпрацьований матеріал. Інший скаже, що всі обіцянки залишились не реалізованими. Але, шановні, ми відчули, що «разом нас багато», що ми можемо щось змінити, але… Так він втратив всі шанси окупувати Банкову ще один раз. Та й сумніваюсь, що Віктор Андрійович погодиться на ще один такий марафон, адже здоров’я, як не крути, важливіше.

Але ми звинувачуємо кандидатів у порожніх обіцянках і продовжуємо бідкатись. Це наштовхує на думку, що українцям, які самоорганізувалися і створили Запорізьку Січ, легше гнути спину під чужого пана. Що українцям, які мали одні з найбільших бібліотек у свій час в Європі, легше бездумно ковтати брехню. Що українцям, які отримали першу конституцію, легше жити по «панятиям». І тоді стають зрозумілими слова з пісні Вакарчука: «На руках сліди минулих днів, на обличчі втомлена печаль, аж навколо вітер на хвилину стих…І тоді почути – чоловік пустий…» Ми – приречена нація і голови у нашого покоління пусті, але таким місце ніколи не буває, тож за кожним лишається вибір: наповнити свої мізки гниллю чи старатись відбирати якісну інформацію і досвід для себе і майбутніх поколінь. Адже деградація призводить до зникнення.

Юлія Сабодашко (Бецко)