Преса: державність, ментальність

Наше життя, у глобальному розумінні цього слова, складає певну систему. Проте «яку?» і для «чого?», пересічний громадянин чітко відповісти не може. Кожна система не може існувати, як окрема стала одиниця, тому логічно, що вона формується на основі підсистеми та менших одиниць самоорганізації.
На прикладі надутої кульки можна побачити, що просте явище насправді – колосальна піраміда складних процесів. Набута форма кульки спровокована загнаним газом в об’єкт, який зумовлює натягнення латексу. Та коли ми почнемо дивитись на це ширше, то зрозуміємо, що дитячу радість потрібно було належним чином попередньо підготувати до надуття, заповнити легені киснем і видихати стільки, скільки потрібно для того, щоб кулька отримала чітку, пружну форму. Залежно від наповнення ми побачимо куди вона полетить: у гору, чи буде тримати середню висоту, а якщо у неї налити воду, то вона звичайно перебуватиме на найнижчому рівні. Склад газу чи води утворюється з відомих науці молекул, які у свою чергу формуються атомами. Кожен пересічний громадянин скаже, що атоми, як найменша частинка, не можуть існувати окремо, лише у певних, визначених зв’язках.
Щоб зрозуміти “хто ми?” потрібно звернутись до вище згаданого прикладу. Якщо його розглядати через призму української державності, то стає зрозумілим наступне:
І. Після розпаду радянського союзу можна уявити, що повітряну кульку розв’язали на кінці і гниле повітря почало виходити з неї. Окремі атоми, які утворювали молекули української інтелігенції почали активно займати верхній шар. За іронією долі, без очевидних пошкоджень поверхні латексу, тобто кордону, повітряна кулька самоорганізувалась і зав’язала слабенький вузол на кінці. Але там залишились питання острова Зміїний, воєнних баз у Севастополі та інше. Але все це дарма, адже верхній шар активно “оздоровлює ” нижні прошарки вуглекислого газу, збагачуючи його киснем. Як наслідок, ми отримали таку надуту кульку, яка не принесе задоволення пересічній дитині, оскільки вона не має пружності та сили піднятися до гори, хоча примарна форма зберігається.
ІІ. Парадоксальним хімічним явищем стало те, що збагачення вуглекислого газу киснем спричинило розпад молекул одного та іншого. І тепер наповнення кульки – це окремі атоми що не мають чітких зв’язків. Отже ми отримали суспільство індивідів з явищем “хатокраїзму”. Відомо, що на хімічні, фізичні, біологічні та інші процеси впливає температура та час. Рух окремих атомів (що пояснюється фразою “ сам за себе ” і провокує хабарництво, злодійство, цинічну халатність, безкарність та інше) підняло внутрішню температуру кульки. Верхній шар газу, тобто інтелігенція, без надійно змішалась у хаотичному вирі боротьби і ми отримали однорідну масу, яку можна ототожнити з пліснявою.
Температура піднялась, час додав своїх коректив і картина розподілу атомів перетворилась на примарну надію… Прийшов 2004 рік. Кінець кульки безперервно випускав «кисень № 1» і впускав «кисень № 2» у вигляді зовнішньої інформації та досвіду. Люди, тобто атоми, повірили, що можуть очиститись і почали формувати молекули. Проте на верхньому прошарку не виявилось ідейного стержня, прикладу сформованої чистої молекули кисню. Поняття інтелігенції знівелювалось. Адже яка б вона не була, але сил їй не вистачило, щоб донести до мас свою державну істину.
ІІІ. Прикро, але кінець кульки все ще зав’язаний на швидку руку і в період глобалізації до неї потрапляє вже не чистий кисень, а з домішкою чужого злорадства та політтехнологій, які спрямовані на її знищення. Конвульсійні намагання “атомів інтелігенції ” зав’язати міцний вузол немає прихильників серед інфікованих.
Цими пунктами можна зробити висновок: духовність нації безповоротно вражена тяжкою хворобою.

Що стосується ментальності, то за визначенням це – образ мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи до навколишнього світу. На відміну від ідеології, ментальністю називається не форма мислення, а ставлення і спосіб поведінки що від неї очікується.
У фрази зі словника можна щиро повірити, але перенести цей термін на українців – важко. Чому? Тому що нашою саме ментальністю ми пояснюємо, що на двох українців – три гетьмани. Елегантними фразами і термінами зі словників можна маніпулювати як завгодно, проте істина закопана у відсутності логічного мислення. Українець – унікальна істота, яка думає про сьогодні, але про завтра вже забуває. Вона живе одним днем і такими ж цілями. «Хатокраїзм» і далі процвітає. А розчарування народу росте, але невідомо у чому воно полягає: у тому, що закінчиться шоу «Вибори», лотерея «Дармова гречка», серіал «Локшина по-українськи».

Державність і ментальність – дві взаємопов’язані одиниці, існувати одна без одної вони не можуть. І між цими глибами завжди повинен бути здоровий зв'язок, як у хімічній формулі. На мою думку, такою функцією має користуватись преса і ЗМІ загалом. Вони повинні стати совістю народу, вартою державності та диктатором ментальності. Але преса і ЗМІ сплять. Хтось може заперечити… навіть навести тверді факти протилежного. Але хіба це робота – напиватись дармовим алкоголем, та наїдатись ікрою на фуршетах? Хіба це повага – відкрито брехати з голубих екранів, шпальт журналів та газет, радіоприймачів та сторінок Інтернет видань у той час, коли під загрозою святая святих – українська держава? Пильність втрачено! Народна увага розпорошилась на «Танцюю для тебе», «Хто проти блондинок?», «Фабрика зірок» та парадоксальне явища з ряду «Свобода слова», «Свобода», «Шустер - live». Це все ілюзія у яку безпробудно вірить народна маса, ототожнена з пліснявою. А варта спить, і далі прагне потрапити на дармовий фуршет, а ті окремі мутанти, які бачать це все – єдині і безпорадні у своєму роді. Адже східна мудрість «Сахара складається з піщинки» є несумісною з нами, бо з цього починається філософія, а ми не звикла думати самі за себе.
Юлія Сабодашко (Бецко)

Бідний балаган багатих акторів

З кожним днем до нас наближається фатальний день виборів. І стає зрозумілим той факт, що це битва не на життя, а на смерть. Але чому це вирішується на вершині айсберга, адже не вона пробила дно легендарного «Титаніка»?

Проте нашим героям здається, що систему пов’язаних між собою випадків, фактів, думок та вчинків, які свідчать про неминучий крах, можна якось обійти. Піар агенти цим, звичайно, користуються і заробляють чималі гроші, рекламодавці продають площі бігбордів – це воістину золота пора для дволиких, брехливих щурів, «які прогризають нам дно». Передвиборча компанія в Україні, це просто агресивний напад на громадянина, це депресивно-маніакальні обличчя кандидатів, що дивляться на нас зі своїх рекламних листівок. Найбільший парадокс є у тому, що при витраті мільйонів гривень, насправді ніхто не прагне виокремитись – поставити себе на місце виборця і зрозуміти чим можна його «купити».

Для розгляду візьмемо агітаційну рекламку Віктора Януковича. Таким піаром можна викликати лише співчуття до самого себе та ностальгію старшого покоління за радянським союзом. Класичні синьо-біло-чорні тони, психологічна атака відеороликів, утопічні обіцянки «я почую кожного» та фотографія за старим зразком добрих соціалістичних часів. Подібна реклама провокує байдужий погляд у кожного пересічного, навіть того, хто віддасть свій голос за цього кандидата на виборах.

Другим можливим переможцем (за прогнозами дорогих соціологів) є Юлія Тимошенко. Вона виокремилась на тлі своїх опонентів. Її піар менеджери дуже добре попрацювали і відробили гроші на совість. Проте перебір жертовності і акцентування на працьовитості не притаманне українцям, окрім того ця риса закладена у кожній середньостатистичній жінці на генетичному рівні. Ще одним піар ходом є така собі «сердечність». Здається, що Юлія Тимошенко захоплюється середньовіччям, адже характерне вбрання і монолітність «клану білих» змушує припустити варіант якогось ордену. Таким чином її рекламна агітація провокує двозначну реакцію, що є дуже важливим фактором для нашого суспільства. Адже негативна реакція – це теж реакція…

Що стосується інших кандидатів, то тут картина просто плачевна. Адже українці за своєю натурою, обирають між двома злами менше, а у даному випадку - тих кого вже знають і можуть передбачити їхні вчинки. Тому обличчя молодого і харизматичного Арсенія Яценюка, отримує малий відсоток підтримки. Окрім того, у його агітаційній програмі відбувся величезний збій. Адже реклама повинна говорити сама за себе, а кандидату №3 доводилось не один раз пояснювати концепцію фотознімків та лозунгів. Що тут можна сказати, окрім рядків із пісні Лайми Вайкулі: «балуйся, мальчик, балуйся!.. И не грусти пожалуйста, станиш и ты звездой ».

На сцені передвиборчої кампанії є також й інші актори. Зокрема це Олег Тягнибок, який відомий своєю агресією проти усіх. У кожному обличчі він вбачає зрадника, олігарха та прихованого агента КДБ. Що ж, пану Олегу доведеться довго «висіти» на рекламних щитах, щоб за нього віддали свій голос. Проте є й інший варіант у нашого «щирого» патріота – чекати поки його опоненти доведуть до істерії народ, і тоді у цьому хаосі Олег Тягнибок неодмінно отримає потрібний для його амбіцій відсоток голосів.

Проти правил часових обмежень вийшов на передвиборчий забіг і Сергій Тігіпко. Він зайняв позицію «сильного» кандидата. З притаманною чоловічою холоднокровністю та кулуарним домовленостями, «наша надія» роз’їжджає по Україні і розповідає про наболілі факти з життя нашого суспільства. Нічого нового ми не чуємо, а «залайожені» промови не провокують у людей такого почуття як довіра. Хоча на відміну від опонентів, які не мають часу писати книги, Сергій Тігіпко плідно працює на державний інтелект, збагачуючи його новими ідеями щодо перспектив процвітання нашої держави.

Також можна припустити, що на пост президента України буде балотуватись «сірий кардинал» нашої політик - Володимир Литвин. Що правда він дотримується публічної стриманості. А може це просто піар хід «вищого розуму»? Якщо минулих виборів, він запевняв, що «Україні потрібен Литвин», то цього року складається враження, що даний кандидат запрацювався і ще не задумувався про висування своєї кандидатури на пост президента … Хоча можливий варіант, що пан Володимир готує таємну зброю, заощаджуючи гроші на рекламі, адже офіційно передвиборча компанія ще не розпочалась.

На «забіг смерті» може претендувати ще багато охочих. Проте шансів у них нема. Так само як і у нашого «батька». Хтось може сказати, що це відпрацьований матеріал. Інший скаже, що всі обіцянки залишились не реалізованими. Але, шановні, ми відчули, що «разом нас багато», що ми можемо щось змінити, але… Так він втратив всі шанси окупувати Банкову ще один раз. Та й сумніваюсь, що Віктор Андрійович погодиться на ще один такий марафон, адже здоров’я, як не крути, важливіше.

Але ми звинувачуємо кандидатів у порожніх обіцянках і продовжуємо бідкатись. Це наштовхує на думку, що українцям, які самоорганізувалися і створили Запорізьку Січ, легше гнути спину під чужого пана. Що українцям, які мали одні з найбільших бібліотек у свій час в Європі, легше бездумно ковтати брехню. Що українцям, які отримали першу конституцію, легше жити по «панятиям». І тоді стають зрозумілими слова з пісні Вакарчука: «На руках сліди минулих днів, на обличчі втомлена печаль, аж навколо вітер на хвилину стих…І тоді почути – чоловік пустий…» Ми – приречена нація і голови у нашого покоління пусті, але таким місце ніколи не буває, тож за кожним лишається вибір: наповнити свої мізки гниллю чи старатись відбирати якісну інформацію і досвід для себе і майбутніх поколінь. Адже деградація призводить до зникнення.

Юлія Сабодашко (Бецко)